Дві цивілізації в одних кордонах.

Як гадаєте, скільки православних жило на Закарпатті 100 років тому? Цілих 192 людини. Та й ті належали до юрисдикції Сербського Патріархату. В Галичині православних мешкало менше відсотка, здебільшого це були емігранти з Російської Імперії та Балканських країн. Фактично усі руські люди на цих землях залишались греко-католиками, а кількість русинів інших конфесій та віросповідань не виходила за межі  статистичної похибки. І справа тут зовсім не в занадто міфологізованих "репресіях проти православ'я" і "покатоличенні", а в свідомому виборі власної ідентичності. Руське православ'я, на відміну від Московського, завжди знаходилась в спілкуванні з Римською церквою і тим самим залишалась частиною європейського світу, одним з яскравих прикладів чого стала коронація Данила Галицького. Тож Унія відбулась, як послідовний крок і відмежування від азійської версії православ'я.

Грекокатолики в Речі Посполитій часів Унії і в сучасній Україні.

Як це б дивно не виглядало, але масово православ'я на Західну Україну почав завозити Сталін, поєднавши всю міць апології ненависті перед-революційної РПЦ до католиків з найсучаснішими технологіями пропаганди, телебаченням та радіо. Московське Православ'я було застосовано, як інструмент боротьби з греко-католицизмом та як перехідна ланка до атеїзації суспільства. Загалом рештки тотальної промивки мізків, які мабуть і ви всмоктали з молоком матері, лежать на ваших полицях до сьогодні. Я певен, що кожен знайде в себе збірник радянських "народних" казок, де чи не пів книги розповідається про товстих, блудливих, карикатурних попів. Власне цей вид ручних стереотипних "попів" і був виведений в радянському союзі, для профанації релігії, так звана "перехідна ланка".

До речі в Румунії комуністи застосували таку саму схему, але на відміну від України, після розпаду СРСР греко-католицизм там не зазнав відродження. І причина досить банальна, Трансильванська культурно-цивілізаційна модель була абсолютно проігнорована в національній міфотворчості Румунії, де уся історична концепція (під впливом Росії) побудована з погляду неєвропейського сходу.

Греко-католики Трансильванії в 1930 і 2002 роках.

 В Україні відбулась аналогічна ситуація, весь наш національний міф, попри свою зовнішню анти-російськість, побудований на російських цивілізаційних принципах анти-європейськості (чи східно-європейськості, що є одне й теж), псевдо-православ'ї (місцями атеїзму) і слов'янізму, одним словом ідеологія "потойзбручча", де Галицько-Карпатська історія, в цілком марксистсько-російському дискурсі виглядає наче постійна боротьба пригноблених православних українців, з кровожерливою католицькою шляхтою чужинських загарбників. Таким чином, як би Україна не намагалась далеко втекти від Росії, вона й надалі залишається лише її продовженням.

Після розпаду Радянського Союзу, завдяки ослабленій внутрішнім конфліктом Московській Православній Церкві, що розкололась в Україні на два Патріархати, відбулось відродження греко-католицизму, а з ним і національне відродження. На жаль до цього часу потенціал греко-католицизму не був розкритий в повній мірі, адже відмінність між східним католицизмом і православ'ям (та загалом потойзбруччам) полягає в цивілізаційному розламі, виборі між належністю до традиційної цивілізації Центральної Європи, або Азії.

Сьогодні актуальність такого вибору важко переоцінити, адже Германія, що віками була носієм ідентичності центрально-європейської цивілізації, після Другої Світової нездатна більше вести незалежну політику. Тому трон Центральної Європи нині вакантний.