Двадцяте століття залишило по собі чимало контроверсійних постатей. Чим важчим і більш тернистим шляхом йшов той чи той народ, тим більше подібних персоналій залишила його історія. Цього чоловіка вважають "батьком" незалежної Словаччини, родоначальником словацького християнсько-демократичного руху, борцем за кращу долю бідних, ідеологом політичного плюралізму і рівних прав для всіх. Комуністи таврували його "клерикал-фашистом" і прагнули витерти його сліди з історичної пам'яті словацького народу. На початку 90-х років минулого століття, у переддень здобуття Словаччиною довгоочікуваної незалежності його обличчя стало одним із символів самостійницького руху.
Протягом більше сорока років ім'я Андрея Глінки (1864-1938) було нерозривно пов'язане із словацьким національним рухом. Католицький священик і багатолітній лідер Словацької народної партії, папський камергер та нотаріус Святого Престолу, депутат чехословацького парламенту і голова Католицької видавничої спілки імені Св. Войтеха, майже ціле життя присвятив відстоюванню прав одного з найбільш упосліджених і "забутих" народів Європи. Він не завжди знаходив розуміння своїм починанням з боку Церкви, чимало людей вбачали та й вбачають у ньому ворога демократичних цінностей, закидають антипатію до "нерелігійних та вільнодумних чехів" і співпрацю із гітлерівською Німеччиною. Та для мільйонів словаків Глінка був і залишиться виразником їхніх найглибших прагнень, людиною, без якої появи незалежної Словаччини могло б і не відбутися.
Богослов за освітою, Глінка отримав свячення 1889 р. і майже одразу став одним із найбільш активних діячів руху за національно-релігійні права словаків – тодішніх підданих угорської корони. Переконаний прибічник вчення Католицької Церкви, супротивник секуляризації та лібералізму, він вступив у ряди "Katolikus Neppart" – Католицької народної партії Угорщини, але невдовзі залишив її, оскільки та не приділяла належної уваги словацькому питанню. У липні 1913 р. Глінка разом з іншими діячами національного руху – Франтішеком Скичаком, Фердишем Юригою та Міланом Ходжею – заснував Словацьку народну партію (Slovenska l'udova strana, або SL'S). Понад чверть століття отець був незмінним керівником політичної сили – до самої своєї смерті у серпні 1938-го.
Попри переслідування з боку мадярської влади, SL'S стрімко набирала силу: восени 1918 р. вона взяла участь у створенні Словацької національної ради, одним з провідних членів якої став Глінка. Отець поставив свій підпис під "Мартинською декларацією", якою репрезентанти основних політичних сил краю висловлювалися за об'єднання із сусідньою Чехією. "Зараз ми повинні вирішити, до кого пристати: до мадярів чи до чехів, - говорив він, - Співжиття з мадярами не принесло нам нічого доброго, тому слід зробити правильний вибір."
Невдовзі, згідно умов "Піттсбурзької угоди" 1918 р. між провідником чеського національного руху Томашем Масариком й уповноваженими від чеської і словацької діаспор у США, проголошено утворення нової об'єднаної держави Чехословаччини. Відтепер головним політичним гаслом SL'S стає надання якомога ширшої автономії словацькій частині республіки. Попри пізніші закиди та спекуляції, ні отець Глінка, ні очолювана ним політична сила ніколи не ставили питання про цілковитий розрив із Чехією. За словами словацького дослідника Мартіна Голака, Глінка зовсім не був екстремістом і пізніша демонізація його особистості пов'язана значною мірою з тим, що під час Другої світової отець мимоволі виявився одним із "символів" Словацької республіки Йозефа Тісо – сателіта ІІІ Рейху (зокрема, загони пронімецької словацької поліції називалися "стражами Глінки").
У міжвоєнній Чехословаччині партія Глінки стояла на позиціях католицького консерватизму й антикомунізму. Одним з наріжних каменів її ідеології був спротив наступу протестантизму, атеїзму та "чехословакізму" (суспільно-політичної течії, що заперечувала національну окремішність словаків). Після перемоги соціал-демократів на парламентських виборах 1920 р. Глінка обіцяв: "Я працюватиму двадцять чотири години на добу, доки Словаччина не перетвориться з червоної Словаччини на білу та християнську". Сама ж SL'S здобула на тих виборах 17,5%, виявившись третьою найбільшою партією краю. На виборах 1925-го вона отримала вже 34,4% голосів, а 1935-го – 30,3%, головно завдяки підтримці словацького селянства.
Окрім активної політичної діяльності, о. Глінка проявив себе і на соціальній ниві: заснував декілька банків, сиротинців, початкових шкіл та культурних спілок. Він не дожив двох місяців до того дня, коли 6 жовтня 1938 р. Словаччина нарешті отримала автономію. Уряд країни очолив Йозеф Тісо – наступник Глінки на посаді голови SL'S. Втім, усе відбувалось під німецьким протекторатом і стало прологом до подальшої окупації чеських земель військами ІІІ Рейху та розв'язання Другої світової війни. У березні 1939 р. проголошено "незалежну" Словацьку державу, котра виявилася сателітом Гітлера.
Десятками років ім'я Андрея Глінки свідомо замовчували і щойно з розвалом соціалістичного табору він отримав належне визнання у країні, для якої зробив так багато.
.jpg)
