Матриця самого українського буття захована в історії становлення Руського Королівства. Прологом до нього була історія гілки Рюриковичів, з яскравим варяжським забарвленням, що походить від сина Ярослава Мудрого, Всеволода. Власне саме королівство є апогеєм їхнього політичного становлення. Вже в хитросплетіннях історії того глибокого часу, в боротьбі цієї гілки з асимільованими родичами, можна побачити коріння протистояння варяжсько-європейської ідентичності з євразійсько-ординською.
Мабуть найкращою ілюстрацією до вищесказаного була битва між двома Рюриковичами під Новгородом 1170 року, коли майбутній галицько-волинський князь варяжської гілки Роман Мстиславович, розбив армію князя Андрія Боголюбського, типового азіата. Та справа не лише в етнічному походженні. ГВК розвивалось, як феодальна держава в лоні європейської культури, натомість Володимиро-Суздальське князівство більше нагадувало східну деспотію. Цим зумовлене і різне ставлення князівств до Золотоординського панування. Якщо на руському заході Золота Орда була сприйнята абсолютно вороже і не залишила по собі жодного культурного впливу, то на руському сході вплив Золотої Орди був інкорпорований в культуру, світогляд і став стовпом власної ідентичності. 
Боротьбу між цими архетипами на наших теренах можна прослідкувати упродовж усієї подальшої історії, впритул до наших часів. Майже через сім століть після ординського нашестя приходить Радянський Союз. Ситуація повторюється точнісінько за таким самим сценарієм і в майже ідентичних географічних межах. В Росії і на українському сході совіти інкорпоруються в культуру, світогляд, та стають стовпом місцевої ідентичності і лише в Галичині з Закарпаттям совіти не здобувають успіху зустрівши тотальний опір.
Багато разів чув таку думку, що сучасна ситуація на східній Україні зумовлена Голодомором і сталінськими репресіями. Насправді це відгомін вибору, який був зроблений далекого 1596 року і провів межу між Європою і Московією. Серед руської аристократії, духовенства та інтелігенції, від самого хрещення був поширений дуальний погляд на християнство, коли вони однаково мали справи і з Римом, і з Константинополем, не переймаючись питанням розколу. Та розпал темної епохи Ренесансу знищив подібний плюралізм, зокрема на наших землях, поставивши перед кожним питання про остаточне визначення власної ідентичності. Тому Берестейська Унія відбулась, як цивілізаційний, а зовсім не релігійний вибір. По обидва боки залишалось православ`я, але в одному випадку греко-європейське, в іншому греко-московське (Константинополь вже 143 роки, як називався Стамбулом ). Саме в такому контексті відбулась громадянська війна 1648–1657 років. Запитуючи в будь-якого українця, навіть освіченого і поважного, чому Хмельницький об`єднав Лівобережжя з Москвою, я ніколи не чув якогось чіткого пояснення. Та бачимо, що відповідь проста - це цілком свідомий вибір своєї ідентичності. Гарно ілюструє ситуацію цитата з статті Ігоря Скочиляса:«...після козацьких спустошень унійних храмів і переслідувань руського католицького духовенства уніяти (принаймні клір) усе рідше ідентифікували себе з Руссю Православною, окреслюючи період перебування Війська Запорізького на Холмщині як “Tyrannica Cosacorum pro Sanctae Unione” та звинувачуючи православну єрархію в тому, що вона “на владицтво Холмське з козацтвом здійснила наїзд і його взяла зґвалтом”»
Саме Хмельницький реанімував забуту в Москві після "Смутного часу" ідею "збирання руських земель", а тим самим легітимував насильне змосковщення й європейської (унійної) частини Русі. Зверніть увагу, історія не знає випадків, коли уніати грабували і палили православні храми, або різали православних вірних. Натомість ті, хто обрав греко-московську ідентичність звели боротьбу з уніатами в ранг національної ідеї. Після смерті московського патріарха Адріана, Петро І поставив церкву на службу своїм власним інтересам і збурив через священників антикатолицькі настрої в народі. Блискучі диверсії Петра І і його наступників проти Польщі, з використанням "народного гніву", увійшли в історію під назвою "Гайдамаччина", та що найбільш дивує, перетворились на одну з героїчних сторінок української історії.
В процесі творення української модерної нації інтелектуали намагались об`єднати два несумісні архетипи. Результат того експерименту був катастрофічний. Справа в тому, що перший архетип знайшов своє цілковите вираження в руській європейській ідентичності, а другий в росіянах. І от намагання витворити щось третє, недоєвропейця-недоросіянина, породило модерного українця.
Гетьман Павло Скоропадський, як освічена людина, розумів несумісність цих двох архетипів, а тому чесно писав:
«Тяготения к Галиции и восприятия галицийского мировоззрения я не хотел, считая это для нас несоответственным явлением»
Я не перший помітив і не першим скажу, що об`єднання тих архетипів неможливе, один обов`язково знищить другого, приклади чого яскраво бачимо в історії. Сьогодні часто можна почути думку, що це протистояння західної і східної України. Насправді, це одвічне протистояння європейської Русі з азійською. Третього не дано. Кожен сам робить свій вибір.
.jpg)
